Коли день зливається зі спокоєм ночі, а морок людських думок кутається у сон,
Я думаю про твої сумозлом наповнені очі, яких давно не торкається Батька любов.
Народжений у ніжності і безгрішній святості, єдиний син і праведне добро,
Ти любив Отця й у своїй відданості захищав од сотворених ним же людей – це стало гріхом.
Я і ти – діти єдиного творця, який любові і всепрощенню вчить людський рід.
Чому не являє милосердя до тебе, пекельний, чому викинув у тартар, як зогнилий плід…
Ні місяць уповні, ні вранішнє сонце не зруйнують печатей вашої з Ним таїни.
Не відкриють янголи смертному правди, та й чи посвячені самі у правила вселенської гри…
ПеСе: переднічні роздуми про Люцифера - сина Бога...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477066
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.02.2014
автор: nadionchik