Десять літ мій відсидів дід

Десять  літ  мій  відсидів  дід,
десять  літ  баланда  на  обід,
на  вечерю    вірші  про  те,
як  та  пліснява  красна  цвіте.
Мій  дідусь  іще  підлітком  був,
скільки  б  він  за  ті  роки  здобув...
Просто  край  свій  мій  дід  любив,
і  тому  вільний  вибір  зробив.
За  свободу  свого  народу!
І  за  роду  -  джерельну  вроду!
За  ті  пагорби,  вкриті  лісом,
з  вовком,  зайцем  і  хитрим  лисом.
Не  пустив  дід  у  рідний  двір
окупантів  гадюшний  вир.
Та  на  небі,  мабуть,  так  рішили:
молодого  його  зхопили...
Потім  десять  тягучих  років
день  за  днем  йшли  життєві  уроки:
недоїсти  і  недоспати,
ліс  валити  і  виживати.
Тіло  мліло  в  сирих  квадратах,
душу  гріло  те:  "брат  за  брата"!
Зек  -  селянин,  і  зек-естет:
архітектор,  письменник,  поет...
Десять  років  страшенно  важких  -  
їх  чекали,  молились  за  них.
Та  не  знали  мій  дід  і  поети,
що  під  ідольським  жовтим  портретом
догоджатиме  плісняви    плоду
"історичка"  з  далекого  сходу.
Від  радянського  "світлого"    імені,
всім  брехатиме,  і  мені:
Про  "на  западі  дикі  бої  ті",
буде  дідову  память  гноїти...
Я  змовчати  не  втримаюсь,  встану!
І  отримає  тато  догану.
Бо  не  вірить  мені  слобожанин,
у  дідусеві  світлі  бажання,
адже  в  нього  з  ісотрії    "п'ять"
(а  історія  вміє  брехать)!
Однокласник  "бендеркає"    вслід...
Я  всміхаюсь:"Ну,  брат  -  без  обід."
Це  моєї  історії  слід,
десять  літ  мій  відсидів  дід.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477298
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: Старусєва Олена