Тепер майже повсюди мене оточують свині,
Нескінченно багато розвелося їх нині.
Крім розкоші і багатства немає нічого у них в голові,
Таке враження, у мене, ніби живу я в старому хліві.
Політики будуть тепер чесними, слова як вино,
Але ж мудрість: Зарікалась свиня не їсти лaйно.
Занадто молодий я щоб судити – кажуть мені,
Але ж не можу я жити й топитись в багні.
Свині у світі не бачать нічого, крім себе,
Надіюсь, що закритий шлях їм на небо.
Коли ж свині, пихаті, сидять у теплі,
За звичайних, бідних людей гірко мені.
Свині загребли під себе майже весь світ,
Та населятимуть Землю вони багато ще літ.
Розкривають, трикляті, свої широченні роти,
Жеруть, напиваються так, що не можуть вже йти.
Гірко мені дивитись на рідну планету,
Свині, прокляті,її схопили в тенета.
Але на це не зважаючи потрібно жити,
І цих всіх свиней немає сенсу терпіти.
Свині думають навкруг усе брудом покрити,
Але ж не зможуть, гади, волю й думку нашу скорити.
Ми ж, народе , з паразитами маємо битись,
Але ж після цього необхідно від бруду відмитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477384
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2014
автор: Стиранкевич Генріх