Так лякають ночами дзвінки,
Ніби серце пронизують струмом,
Що страшні сповіщають вістки,
Переповнені болем і сумом.
Так лякають ночами дзвінки,
Як послання страшної тривоги.
Бо живі ще старенькі батьки
І дітей виглядають з дороги.
Розлетілися всі по світах
Стало тихо і пусто в світлиці.
І тремтять у старечих очах
Та виповнюють сльози зіниці.
Вони моляться щиро за нас,
Видивляються нас на дорозі
Щоб обняти хоча би ще раз,
До грудей пригорнуть на порозі.
Дай Вам Боже здоров’я і сил
Та пробачте за довгі розлуки.
Мало так прихилить небосхил,
Цілувати при зустрічі руки.
Не замолені наші гріхи
Невідплатна вина, не відкупна.
Вбиті в душу сумлінням цвяхи,
І ця біль каяттю недоступна!
06.02.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477628
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.02.2014
автор: Мирослав Вересюк