А час не тільки лікар.Це-вогонь,
Що спалює без жалю і скорботи
Все,що недбало випало з долонь,
Полишено без нашої турботи.
Щось за роки розвіє на пісок.
А дещо не торкатиме віками
Як пожовтілі аркуши книжок
Старанно переписаних ченцями.
Творіння,не спалимі в цім вогні,
На часі залишають небагато.
А решта як метелики дурні
Підтримують собою те багаття.
Хоча такі,які за вічне мріють,
Спалахують а не повільно тліють.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477671
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 06.02.2014
автор: віталій чепіжний