Не шукай більше радості в мОїх очах,
не питай чи живий, не кажи "все ще буде"...
Я забув про життя, про кохання, про страх,
мене поглядом вбили бездушнії люди...
Мертве місто... воно вже давто спорожніло,
хоч по вулицях й ще перехожі ідуть...
і душа не болить - вже давно відболіло,
вже немає живих, хоч живих ще вдають...
Каву п*ю, а довкола - подертії стіни,
биті вікна... А ще - мертві птахи і люди...
І годі сподіватися на зміни...
Зима прийшла і щастя вже не буде...
Холодний поцілунок не зігріє!
Замерзло серце, захолола кров..
Проклятий натовп в щасті жить не вміє...
А ти і знов говориш про любов...
А ти не віриш, що тебе вже вбили:
Слова зрадливі, "вічні почуття...".
В очах маленьких твОїх повно сили...
Але не правди... Ось таке життя!
Хочеш жити - живи, а я мертвий, повір!
Бо життя в цьому світі триває лиш мить...
Я не янгол, не демон і навіть не звір...
я лиш тінь... у очах вже вогонь так давно не горить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477712
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2014
автор: Дід Михалич