Писалося так давно, що вже за хмарами часу не видно чи то правда.
Зима прийшла...
Та все ще осінь пожовклим листям тріпотить...
Життя жорстоке й нерозумне настільки,
Що душа болить.
Та що душа... " її бач трохи"...
Ще тіло, батько і дитя...
Щоденний клопіт і турботи
Про хмарне наше майбуття.
Я знав ,які в нас перспективи...
Самому ж не засіять ниви,
Коли кругом негода й лють...
Сплюндрують все і заплюють.
Та жив я все ж не склавши руки...
Трудивсь ,терпів від хворих муки,
Щедро наявне розсівав...
І урожай вже ніби мав...
Ділив його на всіх...
Але ховавсь він іншими ,не множивсь,
Тікав немов вода в пісок...
Пустим лишався мій горщок.
Як жити далі після цього,
Де взяти сили й волі ,в кого ?
Щоб бути цільним як колись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477777
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2014
автор: Шпаківський Петро