Замість віри й надії підкралась до серця зневіра;
Скільки ще у житті доведеться пройти перешкод ?!...
Я ненавиджу цього пихатого лютого Звіра,
Що мордує і знищує мій волелюбний народ…
Я ненавиджу цю деспотичну бандитську систему,
Що катує й жорстоко вбиває знедолених нас…
Й спонукає шукати для нації Волю щоденно;
І лунає набат у церквах – то звучить Парастас*.
Та не сила їм гордої нації духу зламати
І розвіяти Віру народу по сніжним степам…
Їм не вдасться синів України усіх розіп’яти…
Їм – бездушним сатрапам й тиранам, злодюгам й катам.
Ми не хочемо вічність блукати у пошуках Щастя;
І шукати омріяну Правду, сповиту в імлі…
Тож надіюсь, що Істину все ж воскресити нам вдасться,
Бо рабами не хочемо бути на рідній землі…
Парастас* — це заупокійне богослужіння, яке відправляється за убієнними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478322
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.02.2014
автор: Юрій Цюрик