Сама від себе таємницю заховаю,
Не буду знати любиш ти чині.
Та душу твою я давно вже знаю,
Сльотою вона в’їлася мені.
Май мужність утекти, чужа людино,
Прощай і більш ніколи не приходь.
На сміх ти рідним став, єдиний,
Та геть із хати! Не затримуйся! Виходь!
***
Уже настигла сивина і мряка,
Вже відцвіла моя краса.
Сама собі у дзеркалі – ніяка,
І стала мотлохом відрізана коса.
*
Із доброї зробилася я коброю,
Для когось відьмою. Упертою буваю.
Сама про себе я усе це знаю,
Та про авторитет не дуже й дбаю.
*
Пощо мені авторитет на старість,
Ця сміхом забинтована душа?
Якщо життя вже відлетіла радість,
Тоді і я даю вам одкоша.
***
Знову келих піднімає Етна
повний магми, попелом присипаний.
Пані Етно, ви така ж шляхетна,
Келих золотом віків розписаний.
***
Казкові очі щастям заблищали,
Наповнюючись фарбами небес.
Чарівним словом їх запричащали,
даруючи небачених чудес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478496
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 10.02.2014
автор: Едельвейс137