У неба вечорами я питала
Чи то любов була бувала
Чи то твій погляд малювала
Читала простір зорепаду
Шукала прохолоди крила
Я все любила і чинила
У серці укривала небо
Боялась втратити тебе
А ти не знав твоє кохання
Ходило поруч,як маяк
Показувало з ночі і до рання
Шляхи тонувшим кораблям
Ти загубився в павутині
Тебе затяг мрійливий світ
Тепер усе як на картині
Ти знов король я від усіх
Тікаю і ламаю крила
Мовчи!Говорять всі думки
Я підіймусь лише повільно
Їх вже немає.Відчай йди!
Закрий мої душевні рани.
Забути дай його..колись
Я буду грати на баяні
А він співатиме для всіх
Красивий неба силует втішає
рани мого серця
Втрачають сенс ті вечори
Вони нікому вже не треба
Красивий силует дощу
Накриє з головою моє небо
До тебе місяце я не прийду
Не буду плакати за ним ніколи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2014
автор: Stefany