Я на своїй стежечці знаю кожен слід,
Бо по ній ходили ще, тато мій і дід…
Залишили різного на своїм путі,
Щоб я теж черпав собі мудрості в житті.
По життєвій стежечці міряю свій шлях,
Вона в’ється змійкою по ланах, гаях.
Спориші росянисті плачуть із - рання,
Осінь йде до заходу, змінює вбрання.
Мерехтять над стежкою зорі – ліхтарі,
Місяць понад ясеном збоку загорів.
Соловей із ясена посилає трель,
Липа свої запахом додає «шанель»…
Хай стежина втоптана по житті веде,
Все, що вже відміряне буде, як святе.
Проведу стежиною я своїх внучат,
Щоб у їхній доленьці цвів життєвий сад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478945
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2014
автор: Віталій Назарук