Я - паперовий кораблик між двох філіжанок кави,
Зліплена наспіх насмішка над оригамі.
З мене почнеться флотилія.
Двоє торкнуться руками.
Міст із серветок простягнеться поміж ними.
Десь уночі, за зачиненими дверима,
Будуть в'язатися вірші морськими вузлами,
Будуть кораблики думки снувати морями рими.
Я - нісенітниця, слова злетіла пташка,
Дошка, якою ще не ходили шашки,
Лишена на столі недопита чашка.
Двоє не втерплять, посваряться через дрібницю,
Будуть миритися, дутись, кусатись і знову миритись:
Люди бувають колючі.
З ними буває важко.
Їм допоможе час, трохи кави і дрібка кориці,
Поки кораблики хмар пропливатимуть їхнім містом.
Люди бувають злі, а бувають зеленоокі.
Кораблебудування звужує світ до серветки у вправних пальцях,
Щоб у вечірніх хвилях колись ненароком
Хтось мимохіть у чомусь комусь зізнався.
Станеться саме те, що повинно статись:
Дні йтимуть далі, мов череда фрегатів,
Будуть морськими стежками вірші вишиватись,
Плистимуть чайки-чаїнки поодинокі...
Двоє, можливо, помчать туди, де синьо й глибоко,
Чи розпливуться по гаванях з плином часу,
Але сьогодні в них є кораблик.
І двійко чашок.
І це вже не зможе нікому, крім них, дістатись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479161
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2014
автор: Леся Kürbis