Я не просив і не благав,
Не смів про це фантазувати.
Вже не шукав, не вимагав,
Не мав надії покохати.
Не вірив навіть сам собі,
Що віщі сни, тепер я знаю!
Немає місця там журбі,
Коли у юність попадаю.
Хлоп’ячі витівки бува,
Моїх ровесників шокують.
Та їх насмішки і слова
Мене ні трохи не хвилюють.
Їм просто заздрісно, що я,
Так безоглядно закохався.
Ти – як зоря зійшла моя,
Якою я зачарувався!
Магічним розрізом очей,
Чарівністю та глибиною,
Украла сон моїх ночей,
Хоч скроні вкрились сивиною.
Їх поволока, ворожба,
Мене у юність поманила.
Магічно-чорна їх зваба
В свої тенета полонила.
Я втратив спокій, сон – нехай,
Мізерна плата за кохання.
Коли душа попала в рай,
То забуває про страждання!
10.04.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2014
автор: Мирослав Вересюк