Коли думки гнітять, немов тюрма,
І вже не вдовільняють глибиною,
Коли життя втрачає справжній смак,
Питаєшся: «Як жив? І що накоїв?».
Тваринний голод штучного життя
Нещадно нищить всю душі природу,
Зламавсь? – Тоді від стресу захистять
Лукаві наркотичні хороводи.
Ще добре як у грудях боротьба,
Що з вірою у світло поєдналась,
Назовні вихід прагне продовбать,
Радій – то не мовчить самоаналіз.
Хоча, не всім дано голодувать:
Хтось їсть та спить, цілком від цього ситий,
Бо просто ще не знає про дива,
Бо просто ще не знає, як це – жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479356
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2014
автор: Олександр Обрій