Я плаваю у розчині смутку,
Дзеленчать кайдани печалі,
Повільно знімаю болі куртку -
Це не просто, щоб не казали.
Випливаю у сонячне небо
Безкрило та вільно, мов птаха,
І шулікою падає кредо:
"Приречений жити, невдаха!"
Сивиною мігрую в минуле,
Де я прудко на Небо літав,
Не кидав, праведник (!), Дар свій всує,
Не боявся і болі заграв.
Пегас недбало з мене сміється
І ліпить з рим моїх катюги,
Але гонор мій ще не здається
І будує з них ловкі вірші.
Сини, сповнені гумором діти,
Кажуть: "Довго щось ти хворієш!
Встань! Років двадцять треба ще жити!
В онуках печалі відмиєш!"
І пливу я в любові синовій,
Радію, що її заслужив.
Що ж, подихаю ще я по повній -
Хто біль не мав, життя не цінив.
12.02.2014
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479446
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2014
автор: Левчишин Віктор