У зволожених стінах вокзалів,
В напівтемній спекотній зашпарині,
Я ховаюсь від ближніх і дальніх,
Наче в сні, в техногенному мареві.
Запах бруду, палаючих викидів
Через очі в серця нам в'їдається.
Та ж не все, що в теплі-добрі висидів
Нам в отвіт тим добром повертається.
А від легкозаймистої совісті
Не лишилось ні сліду, ні попелу.
Я, мов з тих непрочитаних повістей,
Де надія і віра - отруєний опіум.
Вже й реальність примарно віддалена,
І невинність віками порушена:
Бо за гроші не тіло віддали ми -
Ми торгуємо власними душами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479560
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2014
автор: Діана Власт