[b][i]«…Не буде в нас кохання із тобою,
Бо іншій зовсім відданий навік,
Я добрий сім’янин і чоловік,
Не вкрию більш себе гріха ганьбою…
…
…Не видам слабину свою нікому,
А лиш у віршах – мовчазний мій біль…»
Ярослав Чорногуз «Смерть із любові» (вінок сонетів)[b][/b][/i][/b]
Кохання не судилось нам пізнати.
Ми будемо разом на самоті…
І будуть поряд все не ті… не ті…
А серце тисне біль, немов лещата.
Лиш віршів нескінченні епопеї
Про наше щастя в німоті кричать.
У них п’янію від солодких чар,
В раю зриваю дикі орхідеї.
І знов кидаюсь у буденний вир,
Тримаю оборону. Не здаюся.
Та хиже око ворога-спокуси
Шматує душу люто, наче звір.
Сумління не дозволить відступитись,
І перейти фатальний рубікон.
Пекельна мука палить райський сон.
Любов, що ненароджена – убита...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479630
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2014
автор: Лілія Ніколаєнко