Ткала ніч із думок полотно,
А безсоння їй допомогало.
До світанку часУ зовсім мало -
Непомітно світліє вікно.
Як мозаїка митті життя -
Кольорів розмаїття яскраве,
Неспокійне воно і цікаве
І в минуле нема вороття.
Тільки пам"ять - чи друг, чи-то кат?
Про минуле вестиме розмову,
А на щастя зіркову підкову
Подарує, шепнувши: "Віват!".
Рахувать календар буде дні
І складеться мозаїка в ціле,
А життя, за роки посивіле,
Усміхнеться так щиро мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480276
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2014
автор: Радченко