Сльози України розлились Дністром,
Бугом і Десною, батечком Дніпром.
Плаче рідна ненька, рученьки в крові,
Навпіл серце рветься, бо вже неживі…
Бо вже не зведуться й рук не прикладуть.
І кохану неньку більш не пригорнуть.
Сонцем не всміхнуться матінці Землі.
Полетіли з Богом душі-журавлі.
А вона ридає, стогне і кричить,
Але не вмирає, хоче дужче жить.
Для своїх нащадків. Для своїх дітей.
Для своїх онуків. Для своїх людей.
Вона кров не змиє – нею проросте,
І червоним квітом скоро зацвіте.
Маками – у полі, рожами – в саду,
Аби пам’ятали горе і біду.
Перемога буде! Новий день прийде!!
Щастя Україну дожене, знайде!!!
Дух її незламний. Віра, мов граніт.
Воля нездолана. Люди – моноліт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480648
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.02.2014
автор: Белка Владимировна