Крізь морок ночі
Й чагарник колючий,
Деручи душу й тіло
свої в кров,
Скидаючи з плечей
туман тягучий,
Лілейно-білим кроком
йшла Любов.
Її не раз
прилюдно розпинали,
Палили її тіло
зла вогнем.
Вона ж скорботно
і смиренно так мовчала,
Лише зітхала важко
день за днем.
Любов стояла під
дверима і чекала,
З надією вдивлялась
у серця....
Любов з останніх сил
людей благала,
Вони ж вбачали
у Любові лиш старця...
Того,що жебракує
попідтинню,
В кишені крихти
жменями кладе,
Не розпізнали у Любові
ту святиню,
Котра в душі
трояндою цвіте.
Її осяйний промінь
не узріли,
Забули,розтоптали,
відреклись....
Стрілу отруйну
в серце їй жбурнули.
Та хай....
Любов повернеться....
Колись....
Вона пройде ще
милі крізь образи
Терпінням щиросердним
в небеса,
Розсипляться слідами її стрази.
Любов-то милосердя і краса!!!!!
Хай любов оселиться у кожному серці.
25.03.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480972
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.02.2014
автор: Ірина Кохан