Я жодного разу не писала листів:
Ні мамі, ні тобі, ні друзям.
Я знала все наперед на багато років,
Тому й обрізала волосся.
Воно було моїм найпершим листом:
В ньому чужа кров запеклася.
Та кров, що стала моїм першим гріхом,
В якому я другий раз родил́ася.
Моїм другим листом став зламаний меч:
Не повіриш – я досі його зберігаю.
Він тримав мій перший бойовий клич,
Ним я відправляла ворогів до раю.
Ну а третій лист – труп мого коня:
Зберегла так само його дружній череп.
Хай пухом йому стелиться земля,
Він вірнішим був за всю мою челядь.
Мій четвертий лист – тіло твого сина:
Ти прокляв мене в той погожий день.
Прокляла мене і твоя дружина,
Помстою примчавсь ти до мене в степ.
Поховала в землю я свій п’ятий лист,
По його могилі пробіг табун коней,
Не знає ніхто, тільки чорний степ,
Як хотіла впасти з ним, залишити долю.
Не було листів, не було послань…
Шостого не мала вже кому слати:
Друзі утекли, мати відреклась,
Лишились зі мною лиш мої солдати.
́З того дня довічно вогнище палає
На моїй землі – тут горять листи.
Всі клянуть мене і ніхто не знає,
Що останній мій, найрідніший лист – то ти.
Лютий, 2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481360
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.02.2014
автор: Ксенія Валері