Я не думаю більш, що і сам повноцінний,
Ти заповнила чашу що вільна була.
Я нап'юся сповна, бо нектар цей безцінний,
Він об'єднує душі, аж ніяк не тіла.
Запали у мені не багаття, а іскру маленьку.
З неї сам розведу незгасимий вогонь,
Що горітиме доки ми двоє, старенькі,
Віддамося Всевишньому в вічний полон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2014
автор: Крижанівський Олександр