Розмокати на кухні від чаю й покривати свідоме пліснявою – то моє.
Перетворюю в губку позбавлені кольору дні.
Таке гидке відчуття, коли щоразу встаєш
І підраховуєш кількість новонабутих і ще не розтрачених «НІ»..
Календарні, відірвані з відчаєм й наповнені розпачем, папірці
Не виносять, падлюки, з собою звичок до смітника.
Кровоточать на совісті недозагоєні рубці.
Тяжко втримати надломлену буднями й атрофовану волю в кістках.
Відвикаю розчісуватись зранку, деградую в циніка - виню рідню.
Розпадаюсь щоразу на фрагменти від такого жаху.
Я з дарованого небом цинку та вогню
Замість будувати, практикую плавити навсезабиваючі цвяхи.
Визначаючи бездіяльність, як власну особливу форму самозахисту,
Переховуюсь від всього у промерзлій до решти квартирі.
Свою лінію долі, пряму і беззахисну
На руках безталанно перемальовую дрібним штрих-пунктиром.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482187
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2014
автор: Твоя Наталка