Окропили ми свободу
Нашої країни
Кров'ю власного народу,
Цвітом України.
Сотня в небо відлетіла,
Провели в дорогу.
Плаче мати посивіла,
Шле молитви Богу:
- Україна хай воскресне,
Дай їй того дару.
А катам зішли небесну
Справедливу кару.
Плач стоїть. Жінки ридають.
Мужі беруть вили.
Скільки ще синів чекають
На свої могили!
А у раді повно мештів
Ходять по долівці.
Нуль люстрацій. Нуль арештів.
Ситий вовк і вівці.
Чи за це сини стояли
У дощі, в морози,
Кров гарячу проливали
І гіркії сльози?
Не за те, щоби юлити,
Плести підлі зради,
Терти руки і ділити
Крісла і посади.
Ось наказ! Його приймайте:
- Ґрунт перекопати,
Викинуть коріння зайве,
Нове, плідне дати,
Щоб росло на радість людям,
Урожай давало.
А по-іншому не буде!
Не за те стояли!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482315
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)