Поклич мене в свої сни.
О, ні, не буде омани!
На дно душі зазирни…
Болять мені твої рани…
І квилить серце-пташа,
Що я не можу торкнутись…
О, як же болить душа
Роз’єднана, не почута!
Як сумніви душать твої!
Ну, хочеш, я тінню буду?
Нема в мені – жала змії…
Не вір в те, що кажуть люди!
Із тисячі різних облич
Твоє не можу прогнати…
Коханий, мене поклич!
Тепло твоїх рук пізнати…
**********************
Я нарываюсь?
Нарываюсь - опять на стену неприятья!
Опять ты скажешь, что ломаюсь,
(Готова выскочить из платья)
Открыта слишком…
Да, открыта! Но если – не могу иначе?
И скромность женская – забыта!
(Давно по ней психушка плачет)
Такой порыв –
В её-то годы! Сиди себе, вяжи на спицах!
Нельзя душе давать свободу!
(Довольствуйся в руках синицей)
Здесь не парламент,
Не трибуна! Не призывай народ меняться!
Ведь страсть – удел красоток юных
(Ох, не пришлось бы снова драться) : ) ))))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482634
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: Ірина Лівобережна