Ще вчора я була напівжива,
з безвиході ридали рідні діти.
Вони біди напилися сповна.
А я так прагнула ще жити.
Сусіда в двері заглянув,
почав уже й майно ділити.
Мій смертний стогін десь зачув.
А я хотіла ще пожити.
Він панахиду заплатив,
завчасно дзвони стали бити.
Ще й чорним дзеркало накрив.
А я боролася, щоб жити.
Печальний споглядав Тарас,
з портрета, що віками вмитий.
А я із ложа піднялась.
Бо я ще мусіла пожити.
І я пішла! Ще крок... ще крок,
святу водицю стала пити.
А діти витерли сльозу. Бо знали -
Мама буде жити.
Оксана Максимишин-Корабель
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482689
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.03.2014
автор: ОксМаксКорабель