Як плачуть до неба старі менестрелі,
Свічки не приносьте до мене у темінь,
Бо я знайду факели, спалю собою
Фальшиві руїни фальшивих імперій.
Коли смерть вирішує наслідок бою
І душі дорогами вештають голі,
Не бійся кричати уламками звуку
І влитися в річку страшних поліфоній.
Годинники грають пустим перестуком,
Одна за одною опустяться руки.
Лавровий вінок перетвориться в терен,
Герої восстануть нехай із грязюки,
І факели знов засіяють у темінь.
28 лютого 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482979
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 02.03.2014
автор: Софія Костицька