Ранкові промені просились до кімнати,
І гул машин ставав все більш чітким.
- Вже досить... досить тобі спати...
Його жіночий голос розбудив.
Крізь пилину туману на очах,
Примружившись від променів ранкових
Зумів розгледіти якесь дівча
В рожевих шортиках чудових
А голова боліла від вчорашнього вина.
І скільки випили - уже не пам'ятав.
- Ще завтра прийду, - кинула вона
Він поспіхом її поцілував.
В кутку стояла незакінчена картина
Прекрасна... в нього був талант від Бога.
Для неї позувала ця дівчина:
Струнка, красива, нага, довгонога...
Забув ім'я... та музи безіменні.
Взяв сигарету, вийшов на балкон...
Вони - як джерело його натхнення,
Вони взяли його в невидимий полон.
Немов конвалій на весні - їх так багато,
І всі такі ж красиві, молоді і ніжні.
І кожну хочеться погладити, зірвати,
Та змалювати ясні очі, руки білосніжні...
Але минає ніч. А ранком щось не те...
Бо на душі лишилась гіркота.
Не тішить сонце тепле, золоте...
Бо не коханій ранком цілував уста.
Вони всі - музи, а вона - любов.
Любов єдина, справжня, неповторна...
Але вона прогнала. Він пішов.
Хотів забути, та ця приязнь непоборна.
Та і вона без нього, як примара...
Вже сотню раз вони мирились.
Кохання це - обом їм наче кара,
Бо жити разом так і не навчились.
Вона - така уся серйозна, педантична,
Завжди у стильному костюмі, на "шпильках",
А він - натура творча, поетична,
Щодня із пензлем у руці і сигаретою в зубах.
Вона фанатка спорту й джазу,
Не любить кухні, їздить в ресторан.
А він в спортзалі не бував ні разу,
Він любить море, вітер і туман.
Вона читає Чейза й Даніеллу Стіл,
У місті знає всі театри і музеї.
Його письменники: Булгаков та Шекспір,
У голові його - картини і нові ідеї.
Але вони були, мов ті магніти
Носили в грудях не свої серця.
Із іншими могли хіба лиш тліти,
Як сигарета у руці невмілого курця...
З вікна побачив він знайомий силует...
Невже вона? Та він не чув нічого...
Він з злістю кинув пачку сигарет.
Вже ними не заглушиш цю тривогу.
Відчиненими були двері спальні,
І тут царив знайомий, ніжний запах..
Її духи... п'янкі, для нього ідеальні.
Умить прокинувся у ньому запал.
Та що побачила вона у цьому склепі?
Зім'яте ліжко і порожні два бокали.
Він впав у розпач... знову у халепі,
Сумління муки знов його здолали.
Додолу сходами швидко помчав,
Надіявся в думках, що ще не пізно.
Та не було її... не наздогнав,
Хотіли бути разом... Знов порізно.
Весь день йому у пошуках минув,
Але вона немов крізь землю провалилась.
Художник стомлений, розбитий був,
Печаль у його серці оселилась.
Він повертався ввечері додому,
Туман усе довкола оповив...
По парку тихому, майже пустому,
І аромат нових духів вловив.
Красива дівчина з чудовим ароматом
Йому на зустріч неквапливо йшла.
- Якби мені таку красу намалювати...
Вона свій погляд хутко підвела...
І ніч. Романтика. Пляшка вина.
Його кімната. Вітер за вікном.
Ну що поробиш... не його вина,
Що він жінок малює перед сном...
6.03.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483794
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2014
автор: Богданочка