Його ми знали у смушковій шапці
Підстаркуватим, зморщеним старим,
Який у хаті у домашніх капцях
Пускав із люльки тютюновий дим.
Гадали що відлюдником самотнім
Жінок цурався, голосних забав,
І вірші там писав, було їх сотні,
Чи, може, тисячі він їх надбав...
Насправді — не гуртом ішов на продаж,
Тарас думки майстерно римував,
Носив, як франт, він новомодню одіж,
І безліч куштував заморських страв...
Чому ж його нам дідом подавали,
Якщо поет помер у сорок сім?..
Портретами завішували зали,
Байдужість прививаючи усім.
І ось у двісті років повернувся
До нас він не вусатим дідусем,
А чоловіком в молодецькім дусі,
Та в серці розбудив солодкий щем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2014
автор: Патара