Він був, казали, боже-вільний.
Писав полотна так, як жив.
Розмішував страхи й печалі,
Щось, навіть, неземне ложив.
Мазок, іще мазок. Тут - темним.
Кафе в Парижі ще не спить.
Автопортрет. Уже без вуха
Душа - не тіло, гірш болить...
Сумна палітра. Лиш картопля
В руках нещасних бідняків.
А там - вдивляються у вічність
Нервові соняхи з-під брів.
Любов? А де вона? В полотнах
... Їм вслід плювалися усі.
Вона - повія, значить, винна.
Що в нього лінії криві.
Автопортрет. Повний скорботи.
Хоч би малюнок хто купив.
Лиш кілька центів за роботу.
Купили би, то він би жив...
А так... вже краще в Лету.
Із смутком глянув на мольберт
Мазок. Останній тільки чорним.
Бо в чорному стрічають смерть.
Він жив й писав свої картини
Без правил, без пересторог.
Безумець. Геній. Вільний в Бога
Непризнаний в свій час Ван Гог.
Оксана Максимишин-Корабель
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484086
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 07.03.2014
автор: ОксМаксКорабель