Хіба важливо,
Який насправді
Дивний молекул
Рух,
Які ізотопи атомів
Висушують душу
Мою у камінь,
Якщо я тепер
Знаю:
Як дотик
У дотик – звук,
Пронизує
Із середини,
Пересипає мене
Мов гравій.
Добре, коли
Відчуваються
Вітражі,
Погано, коли
Скло кристалізується
І тьмяніє,
Дисперсія світла така,
Не заломлюється
По прямій,
Вода
У теплих руках
Збирається
Водолієм.
Тобто, щоб ти
Розумів,
Усе навкруги,
Навіть жовті
Словацькі будинки
І прострочені
В паспорті візи,
Стокгольмські дощі,
Які хлюпочуть
У Львові,
Це усе просто фігурки
Із олова,
На Божій вічності
Шахівниці,
Які він розтопить
У кулю,
Коли йому
Буде холодно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484092
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.03.2014
автор: ДжоніПол