Чорт

Непрошений  гість  знову  в  чужому  домі,
Фіміам  зразу  стискає  горло.
Як  було  в  Гоморі  й  Содомі?
А  тепер  ти  ідеш  так  гордо?

Минаєш  ікони  з  мучениками  і  святими,
Бачиш  кі́лька  разів  сво́є  обличчя.
Кумедно:  ці  люди  вважають  тебе  оти́ми,
Хто  во  ім’я  Отця  зрікся  людського  величчя,

Хто  одягнув  німб  і  славу  страждальця
Та  прийшов  в  світ  під  знаме́ном  болю,
Хто  насправді  не  ва́ртий  і  пальця
У  порівнянні  з  великим  тобою.

Ти  хочеш  розмови,  уперше  за  сотні  ро́ків.
Бачиш  отця  у  червоній  рясі.
Робиш  на  зустріч  йому  кілька  кроків.
Це  якесь  дежавю,  зсув  у  часі.

--  Святий  отче,  прийміть  мо́ю  сповідь.
Я  розпові́м  усю  правду  щиро.
Уперше  не  бу́де  лукавства  в  моє́му  слові,
У  слові  проклятого  миром.

Навіщо  я  скуповую  душі
Усяких  п’яни́ць  й  нечестивих,
Тих,  що  до  світу  байдужі,
Людей,  яким  світ  не  милий?

Чому  я  такий  бездушний?
Мені  вибили  дух  ногою.
Боже,  іноді  сниться  кущ  твій,
А  я  до  нього  говорю.

Святий  Отче,  я  просто  шукаю  сво́є,
Те,  що  мені  належить.
Мені  не  потрібно  ні  слави,  ні  бою.
У  герці  із  Богом  програ́є  нежить.

Я  запаковую  душі  у  сірникові  коробки.
Контракти,  підписані  кров’ю,  ховаю.
Коли  від  людей  лиша́ються  лиш  надгробки,
Відпускаю  тих,  що  дійшли  до  краю.

Душі  метушаться  і  селяться  у  папері,
Щоби  постали  для  людства  книги.
Або  ж  у  сангіні,  охрі  й  темпері  –
Малюють  Мадонну  чи  архистратига.

У  Бога  всього  дві  книги  –  
За  душі  Іуди  і  нещасної  Єви.
Такі-то,  отче,  інтриги…
І  хто  тут  іще  нечестивий?

Я  приміря́в  різні  ролі  і  маски.
Мої  портрети  висять  у  твоєму  храмі.
Але  не  бачив  ніколи  любові  і  ласки,
Скільки  б  не  бу́ло  зломів  і  шрамів.

Я  грав  на  гітарі,  бандурі  і  кобзі,
«ніби  сам  чорт»  --  казали.
Я  ходив  у  рясі,  латах  і  тозі.
Проминав  пустелі,  бали,  вокзали.  

Я  лелію  цей  світ,  пане  отче.
Хоч  і  бездушний,  шукаю  душу.
Не  знаю,  що  він  від  мене  хоче,
Не  знаю,  чи  знати  мушу.

Продай  мені  сво́ю,  отче.
Просто  назви  ціну,  милий.
Ще  одна  спроба,  конче,
Щоб  не  знайти  могили.

--  Казала  матінка:  нині  не  йди  на  службу,  --
Усміхається  пастор  в  губи.
Мені  іноді  також  буває  тужно,
Як  подумаю,  що  ніхто  не  любить.

Я  би  продав  душу  за  золото,
Тільки  воно  зітре́ться,
В  пекельному  жарі  коване,
Це  не  дорожче  серця.

Я  би  прода́в  за  славу.
Тільки  слава  буває  вічна.
Але  не  людина,  що  піде  до  ставу
Або  втопиться  у  глибокій  річці.

Я  би  продав  за  кохання,
Тільки  цього  ти  і  сам  не  маєш.
Тож  моя  тобі  порада  остання:
Просто  скажи:  «Боже,  каюсь».  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484347
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2014
автор: А.Чурай