-Мамо, я прошу, не плач, не треба,
Тату, досить, я молю, лиш перестань!
Майже кожен день одна халепа -
Місиво із бійок і знущань.
Я вам принесу добро у жменьках,
Лиш скажіть, куди мені іти,
Байдуже, що я іще маленька,
Все ж зумію сонце зберегти.
Принесу його до нас в кімнату
І воно засяє, чарівне,
Й від тепла добрішим стане тато,
І від синців у неньки біль мине…
Та знову сварка, гірше вістря леза,
Слізьми вкотре змиваємо провину
Зараз сонце принесу… І під колеса
Втрапило дівча й нема дитини…
***
Чомусь ми забуваємо одне,
Життя ж за це нам теше гостряки,
Допоки кожен істину збагне:
Втрачаєм цінне, а рахуєм мідяки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484418
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2014
автор: Лія Ладижинська