За що...? Скажи… Ти поламала мені душу.
Навіщо, вирвала ти серце із грудей?
Ти серце викинула, а знайти я мушу!
Та щоб знайти, питатиму в людей.
Я знаю, що тобі на всіх начхати.
Ти навідь подруг не цінуєш теж…
Признайсь: навіщо всім брехати?
Ти забрехалась, вже не бачиш меж!
Мені хотілось навідь тебе вбити!
Та як сказав Азаров – «не змоглі».
Дали нам літо. Це пора любити.
А ми вставляєм всі крапкі над «і».
В нас, почуття погасли ще до літа.
Минуло все, і більш не повернеш…
Ти мене з’їла! – Ну скажи, ти сита?!
Знай. Пам’ять ти мою, не проковтнеш!
Готовий, був з тобою, я на все,
Любов твоя, давала мені крила.
Ми різні вже, та й ти вже не моя.
Ніколи! Не назву я тебе мила…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484426
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.03.2014
автор: Хворий Джентльмен