Не барикади - а межі нашого терпіння;
Зійшли сніги - і зрушились вони.
З землі, що першим променем весни зігріта
З багнюки виповз двоголовий змій.
Парує вогкістю земля
Останніми снігами мита,
Усе в передчутті весни п'янкої...
А змій сичить, він прагне крові.
Нарід не зна тепер споко́ю - береться за метал
(колись за борону, тепер - за зброю)
І брат із братом йде, щоб захищати рід.
Час проламати те, що тисне сотні літ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484814
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: yurr