Синці на колінах - звично.
та поки зима: зимно ідуже слизько,
не помітить ніхто,
тільки близькі.
вже ламані двічі ключиці,
обдерті лікті, тоноване підборіддя.
хіба потрібна комусь така любов
чи саме це приховували століття.
і кожен день тобі в сумління втирають
яка ти невдаха.
а ти терпиш йому, бо любиш.
тримаєш його під своїм дахом, голубиш,
ночами не спиш, через його :
" відповідай! приділи мені більше часу,більше себе віддай"
натомість одержуєш - нічого.
а нічого це навіть не щось.
покинь цю дурну справу.
повір, буде кращий Хтось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484823
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.03.2014
автор: Іванка Костів