Панянкою я не була ніколи
І не носила жемчугів, обнов...
Я зрадників стрічала з виднокола...
Я їх прощала знов, і знов, і знов...
Вони усе плелись та роздягали,
Та в ярма, що до крові шию труть...
І душу по краплині витягали,
І ждали, коли мовчки я помру!
Моїх дітей кайдани розбудили,
Їх дзвони всім у пеклі всюди чуть.
Та й без одежі діти б ще прожили,
А от без волі завтра же помруть!
Не звикли мої діти-янголята,
Що вороги у їх домівках є!
Нехай їм буде хоч сам чорт за брата,
Але вони отримають своє!
Мої зірки, мій символе єдиний!
Із неба душі світять на лани.
Там знову чутно: "Слава Україні!"
І ці слова ламають кайдани...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485068
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2014
автор: Сашка Якімцова