Чи слухали Ви коли-небудь тишу?
Не так – чи слухали ви коли-небудь землю?
Бо та земля не просто скаже більше, -
Вона вогонь пробуджує у днину темну.
***
Я слухав. І скажу Вам чесно –
Нічого кращого на міг почути.
В ній голосно, незгасно і небесно
Ламаються стереотипів пути.
Ви скажете – а як же її слухать?
Невже ж чоло до землі прикладати?
А я скажу – спиніться, вийміть плеєр з вуха.
Не слухайте усіх отих потапів…
Замовкніть, заспокойтеся, забудьтесь.
І злийтесь з рідною землею – хоч на хвильку –
Та подивіться – ви вже не турбуєтесь.
Ви бачите красиву українку,
Що йде із поля, втомлена й врочиста,
Під дифірамби дивовижних пташок.
Така наївна, невимовно чиста.
В вінкові із свіжесеньких ромашок.
Та ось у цей концерт природній
Втручається знайомий нам всім звук –
Це пес сусідський, між якого жодний
Чужинець-кіт не пронесеться тут.
Він почина собачу перекличку
І хор сірків загавкав звідусіль –
Якийсь господар поблизу пасе теличку
І посипає на хлібину сіль.
Та дівчина, вітаючись із дядьком,
Минає вулицю і заверта до дому
Там вже чекають її мати з батьком
І ти її чекаєш. Невідому…
***
Ну все. Достатньо. Можете іти.
І знов свої навушники вдягати.
Вертайтесь до старої суєти.
Не хочете? Вже встигла вам земля сказати…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485087
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.03.2014
автор: kuropyatnyk