[b][i]Немов би в світі ні́чого́ й не сталось…
Хлюпочуть хвилі, буйствує мигдаль…
Та до війни всього Нічо́го – малість,
За нею – дим… І непідвладна даль…
Немов би там живуть не ті народи,
Немов не та, що в лицарів, земля!
Та землю ту шрапнелями скородять…
Німіє там татарське немовля…
Двоглавий коструб в ду́ші зазирає,
Немов пізнати хоче – чи жива!
Вже не назвеш ту землю чудо-раєм,
На носі вже людські страшні жнива…
…Й поллється кров, яку давно не знали,
В якій весь світ не важко утопить !
А ви – "гаранти"!.. Гицелі держави!
Збираєтесь на тризні вина пить?!
Ви мрієте, що вдасться відсидітись,
Й не втягне вас плутонієвий смерч?..
Байдужості не буде куди дітись –
Моста у небо не збудує Керч!
… Та є ще в нас і сила , і наснага –
Небесна Сотня… Дух Святий… Майдан…
Сини Вітчизни, що дали присягу,
Татари – "галичани" мусульман*!
Настане день – ґвалтівники свободи
Предстануть перед праведним судом
За те, що уривали вік народу –
Творили в нас Гомору і Содом!
[/i]
12.03.2014
_________
*За влучним висловом Рафата Чубарова
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485138
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 12.03.2014
автор: Олекса Удайко