Закинутий людьми, позбавлений турботи…
Він голосом своїм зсилав смертельні ноти.
Десь під одежею сховав криваві крила
І на руках повиступали чорні, не червоні жили…
Проходять смертні повз … невже ніхто не бачить?
Він вже забув, що сам людина… і що це слово значить.
І слід, що за життя залишила на нім надія…
Він загубив, тепер один … ну а минуле – мрія
Без сонця світла крила стали чорні…
Прохожі знов йдуть повз немов і справді сонні.
І чим крилатому допомогти не знає жоден,
На нього, мов клеймо, вчепили темний орден…
Він не чекає кличу чи гучних запрошень,
Він знає поіменно всіх, хоча до них не мав відношень…
Лиш його дотик вартий смерті будь-кого.
Та він не вбивця! ні! таке нікчемне завдання його…
Він направляє душі лиш чи у пітьму чи в світло…
Безвольний не чуттєвий пекла вірний раб навік… нетлінний…
Не збреше він і не підмінить вирок жодній жертві …
Він взяв ім’я собі гучне: він - Янгол Смерті
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485550
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2014
автор: Магура