Тінь до вечора проляпана брудом
Нагнала замученість в вікна домів
З журавлиною тугою над людом
Захід жовтим піском догорів
І хоч ніжною досі не стала природа
Не боюсь я її мінливості душ
Мені рідні гущі весняного саду
Мені рідне мовчання осінніх калюж
На закутках де розтоптана чорність
Тут високо місяць в димку запалився
Можливо це тільки зла випадковість
Що на світ я колись народився
І по своєму пісня нова заспокоїть
З росянистим чеканням пройде
Колись іній моєю закипить головою
І під рідні гущі її покладе
Там буде таксамо пісок золотий
Притрушений хмільною сажою листя
І вітер як гість випадково прохожий
Єдиний за душу мою помолився
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485754
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2014
автор: Тарас Tінь