Я сплю та чую шепіт там.
-О Україна, Мати.
Всі хочуть там тебе пізнати.
Роздерти на шматочки….
Я роздивилась .
То Тарас сидить.
Він не спить.
А молиться!
-Ой доля, доленька моя!
Де Україна? Де моя земля?
Що вам казати?
Що розповісти!
Що показати,
Та куди вас повести?
Казав вам:
«Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.»
Чи читали?
Чи ви знали,
Як матуся плаче!
Як дитятко народила!
Та рида неначе.
«Як тополя, стала в полі
При битій дорозі;
Як роса та до схід сонця,
Покапали сльози.
За сльозами за гіркими
І світа не бачить,
Тілько сина пригортає,
Цілує та плаче.
А воно, як ангелятко,
Нічого не знає,
Маленькими ручицями
Пазухи шукає.»
Чи ви люди!
Чи страхіття вам до вподоби!
Що роздерти Україну
На маленькі щоби!
Щоб сказав вам я,Рідненькі,
Серце роздирає.
Господи, чи ті людини?
Господа не знають.
Як там можно хоронити
Те дитя, дитину.
Краще б мені в пелененькі
Ще малим загинуть.
Як таку ворожу смуту бачить,
Так страждати?
Як на землю України хочуть засіхати.
О Матінко Божа!
Ти теж мати.
Захисти ти мого сина.
Не дай йому страждати!
Не дай тім людонькам бачити крові!
Не дай їм жити у страшній неволі.
О як серце крає.
О як розриває.
Чи не чуєте як словейко там свіває.
Як лани широкополі
І Дніпро та кручи
Зспіають в ріднім краї.
Люд же наш співучий.
І не чув я зліше речи,
Щоб на бій кривавий
Першим ставить Катерину,
Чо тримає сина.
Поруч там дитя волає.
Хоче до матусі.
А позаду москаленки.
Йдуть у свомїм русі.
Поставили щит собі з дитяти.
Плаче там сотїть і мати.
Та не знав я, что той Путін,
Кривавії руки має.
Чи він свою мати тєж розпяти хоче має.
Хай поставить свою неньку
Разом з матерями.
Хай побачить як страждає її там серденько.
Господи!
Чи ви люди, чи ви звіри.
Так знущатись з мене.
Я ж казав вам
КОХАЙТЕСЯ,
ТА НЕ З МОСКАЛЯМИ.
Я так очі розплющила.
Та все чую, чую.
Боже, Боже.
Та не вже так статися може.
Брат мій у Московії десь живе та любить.
А сусіда з під Тамбова українку любить.
Діти їх гуляють разом.
А діди громили разом фашистку заразу.
А тепер що б мій онука,
Що Тараса знає,
Стає проти твого сина,
Моя Україна.
Та невже у всьому мирі
Немає МАТИ.
Щоб могла поставити свого сина,
Грізно так сказати.
Ти Мій син, я тебе ЛЮБЛЮ!
Люблю твою я дружину.
Знаєш, що у неї Україна Батьківщина.
Я дивлюсь в очі онуку, бачу степ Росії,
А як засміється милий
Небо України.
Та у кого мусиш ти стріляти.
Я кричу, так грізно,грізно.
Бо Я ж ТВОЯ МАТИ,
Я СТОЯТИМУ ПОРЯД ІЗ СЕСТРОЮ.
Хочеш, можеш убивати,
Щоб горя зазнати.
А поки я твоя МАТИ.
А жити я хочу.
Україну мій ти сину,
БЕРЕЖИ, ДИТИНУ!!!
11. 03.2014 год Святозара Сотэр 6 час 06 мин за час написала
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485832
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2014
автор: Святозара Сотэр