Вікно – це спосіб ізоляції
Реальності, яка стає чужою.
Лунають гучно спалені набої,
Полюють натовпи за відьмаками.
Але у тебе рідне є вікно,
Давно тут зацвяховані шпаринки,
Хіба ти можеш за прозорим склом
Відчути біль, натхнення, безпорадність,
Ховайся за свої бетонні стінки,
Хай гримнуть війни і минають карнавали,
Зникає класика, згасає постмодерність.
Вікно - екран у світ без правил,
Світ ілюзій,
Можливостей, які вже не повернеш.
І всі анахорети та аскети,
Прикуті лінню, сумнівом чи страхом –
Хто ще живий, свої зірвіть тенета,
Допоки вас не зроблено ще прахом.
Допоки заживо не згнили поривання
За вікнами твого самоховання.
11 березня 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485982
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2014
автор: Софія Костицька