Життя – театр, та в ньому я – глядач,
А всі навколо вертуни, актори.
Один тобі показує калач,
А інший завдає печалі й горя.
Чому, скажіть чіпаєте мене?
Я на виставі не на сцені, в залі!
Чому життя у гру свою горне
Мої веселощі і всі мої печалі?!
Де режисер?! Це фарс ачи трагедія?!
Ні, тиша... Але, наче, десь
Озвалася непевно інтермедія,
Вистава почалась! – та хай їй грець!..
Я хочу бути просто глядачем.
Сказала – і сама зайшлась плачем...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485993
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 16.03.2014
автор: URANIA