Знову п0гань обізвалась
Голодна та боса.
Очуняла, відоспалась
Й поглядає скоса.
Знову мріє про «державу»,
Хоче назад Криму.
Суне рученьку плюгаву,
Немаючи стриму.
Суне стиха, бо забула
Як під Конотопом
У гостинах колись була
І втекла галопом,
Бо злякалась крові й смерті,
Козацької шаблі.
Сини брудні та обдерті,
З голоду ослаблі
Позабули у тривозі
І гору Маківку,
Як у лісі, на морозі
Схиляли голівки.
Позабули отамана,
Славного Петлюру.
Як від того злого пана
Помирали здуру.
І Черкаси, де косили
Махно й Чучупаки.
І кістки білі носили
Голодні собаки.
Як в Карпатах серед лісу
У петлях висіли
І Шухевича-гульвісу
Теж забути вспіли.
Та нічого, брати наші,
Ми ще пам’ятаєм.
Як заварите ви каші
Не раз нагадаєм.
Нагадаєм, бо ми маєм,
Що вам нагадати.
Лише зустрічі чекаєм,
Щоб усе сказати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486021
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2014
автор: Бойчук Ігор