Скаменілий, неначе в комі,
він сказав: "Я іду... Я мушу..."
Тихий стукіт дверей у домі
вдарив так, ніби постріл в душу.
Не достукалась в його серце.
Що сказати? Це й так всі знають:
не міняють смарагд на скельце,
дар безцінний – не викидають.
Та любов, що була від Бога
і палала жарким багаттям,
враз знецінилася для нього,
як старе і обридле шмаття.
Ще й забув повернути взяте –
твоє серце... Гуляє вволю,
а воно, мов ножем розтяте,
крижаніє від втрати й болю...
Заніміла уся, затерпла.
Десь обабіч душа витає...
Ти – фантом, хоч жива і те́пла,
та без нього... – тебе немає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486042
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2014
автор: Світлана Моренець