Причиною написання цього так би мовити есе стала моя розмова з товаришем із Сумщини.
Я - українка. З цим народилася, цим живу, я люблю свою країну, свій народ, свої традиції і головне мову, якою мені співала колискову мама, якою я промовила своє перше слово. Моє мовлення не є бездоганним, йому ще далеко до такого. Так, я кажу Тараса’, а не Тара’са, Гераси’ма, а не Гера’сима, та я працюю над своїми помилками, я їх визнаю, ніщо не є ідеальним, я не ідеальна, але я готова вчитися, щоб потім навчити цьому інших. Так, моя Україна не передова країна світу, але моя мова наймилозвучніша в світі, моя держава не ідеальна, та в неї великий потенціал Скажіть хіба є, щось в цьому світі досконале?
Ми народилися тут, у цій державі! Державі з важкою й неймовірно трагічною історією… У державі, жителі якої споконвіку проливали кров за те, щоб залишатись вільними… За те, щоб жити на своїй землі… За сотні років протистоянь жоден ворог не зміг нас розділити…
Це робити ми самі…
Я не розумію тих людей, які відмовляються від рідної мови, мене ранить, коли чую, що хтось говорить «я лучше люблю «руський», и мне он больше лежит к душе и я терпеть не могу национализма. У нас свой суржик зачем мне ваша мова»
Але хіба розмовляти рідною мовою це націоналізм? Відколи?
«Мое Украинское, не такое как Ваше. У Вас свои традиции у нас свои. У Вас одни герои, у нас другие»
Але тут стоп! Коли стало твоє і моє українське?
Немає мого українського чи твого,є єдина держава і все в ній наше спільне українське. Спільна історія, традиції і мова…
Всі народи хороші, ми маємо поважати їхню культуру, великий плюс,коли ми знаємо їхню мову, але у першу чергу ми маємо любити і поважати своє, українське, у нас є своя мова,навіщо тоді користуватися чужою, це не логічно, ніхто тебе не примушує слухати лише українські пісні, у кожного народу багатий культурний фонд, йому притаманний фольклор. Шануйте героїв свого регіону, але не забувай про те,що ми українці і це в першу чергу.
«Я Русский. Нам внушать другу культуру, и совсем другие ценности»
Всі твої предки були українцями, а ти незнаючи нормально жодної мови вже відрікаєшся від свого коріння, своєї землі?
У мене не має упередженого ставлення до людей зі сходу чи заходу кожен має свої погляди на історію чи політику, але для мене важливе ставлення українців до рідної мови, до єдиної держави як такої, навіщо її ділити?У нас прекрасна самодостатня милозвучна мова, мені за честь її вивчати,нею розмовляти і читати, я розумію все, тільки не розумію як можна не любити мови, не тієї западенської чи зросійщеної, а мови Коцюбинського, Шевченка, Франка, Лесі Українки, Сосюри і Ліни Костенко?
Скажете головне, щоб у країні був порядок, щоб усі жили добре, була робота… Але Україна починається з кожного з нас, з наших дій, слів, з нашої думки…
Я підтримую всі ці ціності, але як можна побудувати українську державу чужою мовою?
Коли ми приїздимо у іншу країну, то намагаємося говорити мовою країни у якій є: у Росії говорити російською,в Англії - англійською,то чому живучи в Україні ти не хочеш говорити українською? Чому там діють правила мовного етикету, а в рідній країні ні?
«Мне не нравиться, что нам ее навязывают»
Відколи рідну мову нав’язують? І чи взагалі нав’язують?
Це питання не дає мені спокою. Хто ми? Як казав відомий класик «нарід чи чернь»? Минуло вже більше ніж півстоліття, а проблема не зникла. Вона врізається в нашу свідомість, переслідує нас на кожному кроці наших трагічних буднів, у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?... Люди свідомі своїх цінностей чи лише сліпці, що потурають чиїмось прихотям…
Гадаєте ці проблеми залишаться з нами назавжди? Чи зможемо їх подолати? Адже воюємо перед усім із собою, з своїми споконвічними звичками, що так міцно закорінилися у нашій свідомості? Чи ще довго ми будемо «чухраїнцями», які то «забули», то «спізнилися», то «так і знали», але завжди втішають себе «якось то воно буде». Та хіба нас влаштовує якось? Хіба ми не заслужили гідного життя і гідного ставлення?
Ми маємо шанс усе змінити, та в першу чергу ми маємо зміти себе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486190
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: Лілу