Жінки... а чи могли собі ми уявити,
Що нас усіх захочуть погубити?
Чи снилось нам таке в страшному сні
Що можем опинитися раптово на війні?
Чи думали колись, що будемо боятись
Щоб без коханих на одинці не зостатись?
Чи так хотіли спокою, як хочемо тепер?
Чи так тривожно серденько стискалось між ребер?
Чи була невідомість така, як у цей час?
Чи ми колись молились, щоб мир прийшов до нас?
Чи було усвідомлення того, що таке " страх "?
Що може наступити для наших надій крах...
Жінки... не будем плакати, нам плач не допоможе...
Та й біля сильних половинок слабкими буть не гоже.
Що в наших силах, милі, це Богу помолитись,
У Нього наші долі, й ми мусимо скоритись.
Нічого ще не втрачено, хай віра буде з нами...
І буде Бог з коханими, з братами і синами...
17.03.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486274
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: Богданочка