Він направив автомат у груди жінці;
- Стой. Стреляю.
- Ну стріляй, стріляй, ординцю...
Це моя земля,
я тут зросла, живу
і буду жити,
Ти прийшов на землю цю мене убити?..
В мене троє хлопців є, на тебе схожі,
Вчила їх любить усе.
А ви ворожі,
Захопили все навкруг, заклали міни...
То які несете нам в країну зміни?..
Опусти свій автомат, я не боюся,
От би бачила в цей час тебе матуся...
Я́к би їй було,
якби́ мій син
їй ціливсь в груди,
Поміркуй і схаменись, заблудо.
Поміркуй...
Невже мізки вам геть промили...
Ваші матері вас, мабуть, не любили...
Щож за розум треба мати, душу, серце,
Щоби з жінкою,
беззбройною,
зійтися в герці...
Ось стою...
Земля моя!
Давно живу тут!..
Боляче,
бо душі ці скалічив *путин*.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486395
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.03.2014
автор: @NN@