Ти прокинешся від думок, метушних і грайливих, немов кролі,
І, шукаючи турку в запиленій шафі, побачиш, як світ зникає.
Де ще вчора шукала себе в собі, ти знайдеш палітурку Золя - в золі,
Дві скоринки житнього і на постері - вицвілі Гімалаї.
Пальці стануть незграбними, мов граблі,
Вбираючи крапельки сонця на неба чолі,
Чіпляючись відчайдушно за хмаро-тік:
Ти ловила світ, а він собі взяв - і втік.
Замість вікна на шпалерах з'явилась строфа Верлена,
У чашці сніжинки цукру кружляють, немов лелеки,
Синє стало червоним,
Близьке - далеким.
Знизавши плечима, ти вдягнеш вчорашнє чорне - тепер рябе, -
Посадиш пташину позначку у щоденник,
Перебереш намисто міста з дверей зелених
І раптом відчуєш, як кінчик спідниці легко
Смикає новий світ, що шукав тебе.
Він побуде з тобою, допоки йому не настане час вирушати,
Наковтавшись солоних пісень у твоїх косах,
І залишить тебе, як завжди, щасливу й босу,
У мереживній сукні з сонячного латаття.
За вікном пропливають русалки-строфи простоволосі,
Акварелями квітня мальовані.
Скоро почне світати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486462
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2014
автор: Леся Kürbis